velo-sport.sumy.ua

Ден, дружище, конечно же удачи. И спасибо тебе...

_________________
Пингвины - это зажравшиеся ласточки...

Ден, удачи!
Возвращайся с победой живой и здоровый!

_________________
Жизнь - это то, что происходит с нами, пока мы строим планы...

_________________
Жизнь - это то, что происходит с нами, пока мы строим планы...

Отчет о поездке наших волонтеров в зону АТО: https://www.facebook.com/bukin.andrij/posts/733827386698804

Вот какие там бомбы летают.
Можно себе только представить последствия взрыва такого боеприпаса...

_________________
Жизнь - это то, что происходит с нами, пока мы строим планы...

+300

_________________
Пингвины - это зажравшиеся ласточки...

_________________
Жизнь - это то, что происходит с нами, пока мы строим планы...

_________________
Жизнь - это то, что происходит с нами, пока мы строим планы...

Отчет о последней поездке наших волонтеров в зону АТО.

Андрій Букін.

Хтось бачив вночі зимовий степ? Це краса, яку важко описати словами. Місячне сяйво дає світла не менше ніж сонце. Все покрито рівномірним білим покривалом. Найпрекрасніше з усього шо до самісінького горизонту, на скільки бачить око, видно прекрасну білину. І вона, як справжнє море, переходить в небо і точно не можеш побачити, де починається небо, а де закінчується біле поле - без єдиного дерева, без єдиної травинки…
У такій красі пів на п’яту, наш автомобіль почав видавати дивні звуки і перестав бути маневреним. Бортовик показав «– 19». Все вказувало на те що прогоріла прокладка між колектором та вихлопною трубою. Але потроху, не швидко автомобіль їхав. У салоні крім нас - волонтерів, було ще два айдарівця і ми не мали ніякого морального права висадити їх з речами посеред степу, а самим поїхати додому, тим паче, що вже доїхали до зони АТО. Було прийнято рішення рухатися по запланованому графіку, але «трохи» повільніше, крім того нас чекали ще в двох різних місцях. По обіді були в Щастя. Там мало що змінилося, окрім того що великий блокпост, на самому в’їзді був ще більше пошкоджений важкою артилерією. Відвантажили добровольців з їхніми речами в штабі Айдару. Попрощалися і рушили до «танкістів». Можливо вони зовсім і не танкісти, бо ми не побачили жодного танку, але вони себе так називали
Проїхавши №-ну кількість блокпостів ми доїхали до хлопців, які чекали теплі речі. Передали одежу і почали розпитувати «як» і «що». Ось я не розумію, у міністра оборони теж тільки один костюм? Якщо ні то чому у хлопців там тільки так і ніяк по-іншому? А робота з машинами? Чи люди в Києві не знають, що після ремонту автомобіля, одежа стає «трішечки» брудною і як в ній можна воювати?
Ми поговорили про перспективи, розпитали дорогу і рушили далі. Швидкість автомобіля бажала кращого, тому ми поспішали і цього разу на розмови не було достатньо часу.
Було лише два варіанти, як можна проїхати до Біловодська. Перший і коротший між селами, другий не безпечніший по під кордоном з Росією, але з гарною дорогою. Звісно що ми обрали перший. І не проїхавши двадцяти кілометрів сіли на між сільських дорогах. Для мене це був шок. Поле, зима, вітер і 20 кілометрів в одну сторону по допомогу. Видно, що ми були не перші і це не могло не радувати, бо попередники виїхали назад. Ми були схожі на шаманів з бубнами, які носилися навколо автомобіля, намагаючись його вивільнити з снігової западні. Дехто навіть лазив на пузі, щоб допомогти нашому металевому другу. Приблизно через годину до нас наблизилась темно зелена автівка ВАЗ, в якій сиділо три хлопця. Вони побачивши нашу проблему, хутко розвернулися не доїжджаючи до нас і рушили у зворотному напрямку. Нас це напрягло, тому що ми не знали напевно, що це за люди і чи мають вони відношення до «сепаратистів» чи ще до когось. Ми почали активніше працювати і за 15 хвилин після того, нам вдалося вирватися і наше авто вже «мчалось» у зворотному напрямку. Відійшовши від пригоди, довго сміялися над тим хто кого налякав. Чи вони нас, чи мій зовнішній вигляд із свистом «Іді сюда!». Але добре все що гарно закінчується. Бог дає нам труднощі, щоб ми робили правильні висновки. До подібних ситуацій треба бути готовими. Тому список необхідних речей,які мають бути постійно в автомобілі, виріс в рази.

Вискочивши на трасу, намагалися вижати максимум з автомобіля, бо часу не лишилося взагалі. Ніч насувалася на зону АТО, і ночувати десь у прикордонників зовсім не хотілося. За півтори години попід кордоном ми доїхали до Біловодська. Там нас чекали прикордонники, які виїхали нам на зустріч. Вони перекидали продукти харчування в свою «буханку». Я запитав, що справді не має продуктів. Мені хлопець відповів: «Мішок картоплі лишився. Все більше не має нічого.» вони подякували нам, я зробив пару фото і ми поїхали в напрямку Старобільска. Нічні блок пости і погана дорога – це те що півтори години нас супроводжувало. Слава Богу, що хоч на блокпостах попадалися нормальні хлопці і ми швиденько їх проходили.
З зони АТО виїхали вже поночі.
В Харкові сталося чергова неприємність. Злетіли з одного колеса тормозні колодки і наш автомобіль без того повільний і «ричащий» став взагалі схожий на равлика. До Сум доїхали тільки завдяки майстерності водіїв.

Взагалі останній караван – це випробування для водіїв. Ми не були професійними водіями чи дальнобійниками, ми не були кладовщиками чи заготовітелями – але життя розставляє свої акценти. Хтось так само не був і солдатом – а тепер …
Питання тільки до влади, всіх рівнів: «Ми, пересічні громадяни - змінилися. А ви? Чи змінилися ви? І шо ви робите, зараз?»

P.S. На даний момент гостро стоїть питання безпеки волонтерів в дорозі. Це стало досить небезпечним заняттям, для тих хто цим займається на постійній основі. Нажаль від державних структур йде нерозуміння і навіть перешкоджання в діяльності волонтерів. Вони намагаються взяти під контроль волонтерський рух, запровадивши посвідчення, відрядження і ще щось.
Наша сила в тому, що ми вільні – ми вільні люди. Особисто я не буду підкорюватися нікому і нічому, я не буду ніде реєструватися чи записуватися – тому що ці списки, з графіком моїх поїздок, рано чи пізно будуть продані ворогу або опубліковані на сайті «руСССкая вЕсна», як списки добровольчих батальйонів. Ми непереможні, до тої пори поки нас не починають заганяти в «стойло» всілякими папірцями і бюрократичною херньою.

P.S. Сегодня ребята снова поехали на передовую к нашим бойцам…Ждём скорейшего их возвращения!

_________________
Жизнь - это то, что происходит с нами, пока мы строим планы...

_________________
Жизнь - это то, что происходит с нами, пока мы строим планы...

Отчет о последней поездке наших волонтеров в зону АТО.

https://www.facebook.com/bukin.andrij/posts/747783358636540

_________________
Жизнь - это то, что происходит с нами, пока мы строим планы...

+300

_________________
Пингвины - это зажравшиеся ласточки...

_________________
Жизнь - это то, что происходит с нами, пока мы строим планы...

Всім дуже велика подяка, з наступаючим новим роком, приїхав вчора, дали 10 діб відпустки, дуже хочу зустрітися з кожним хто допомогав, розповісти все що було за ці 4-ри місяці служби добровільцем у ЗСУ...
п.с. ну і трохи позитиву , одразу згадався чомусь "Призрак"

С приездом!
Хорошо отдохнуть и набраться сил и позитива!

_________________
Жизнь - это то, что происходит с нами, пока мы строим планы...

Усім Привіт!
Мені в однокласниках друг попросив допомогти з родиною, яка втекла з Донеччини. Зараз вони знаходяться у вашому місті.
Так от передаю інформацію вам, може хтось знає, хто збирає речі для біженців зі Сходу України.
з переписки біженки.


фото дітей, яким потрібна одежа
http://uld5.mycdn.me/image?t=0&bid=666744395861&id=666744395861&plc=WEB&tkn=ly0Qnks4kFLJdiQLIR2G1mIT9Vs
Необходима детская одежда для мальчика 15 лет рост 170 размер м для девочки 9 лет рост 157 и для малыша от года и до полутора лет! Памперсы 4 размер детское питание Выехали из Донецка так как имеем Украинскую позицию и желаем оставаться проживать в Украине!
г Сумы отделение новой почты 2 Лозикова Марина Олеговна 095 095 78 27

_________________